Підтримка ФК "Бердичів"
на трибунах і поза ними

Газети, телебачення, афіши, які розклеювали і фани, і гравці, все говорило - Великий Футбол повертається у місто! Тільки я, відверто, нічого цього не помічав. Можливо, я не з Бердичева?.. :)

Ранок. Легенький мандраж. Дзвінки, повідомлення друзям, знайомим. Про футбол, і навколофутбол. Не те, щоб було необхідно. Швидше, аби самому заспокоїтися...

За годину до гри. У "Транзиті": "У вас стрічки до касових апаратів є? - Вам до якого? - Мовчанка. - А-а-а, на футбол? Лєна, по 65 копійок 20 штук. Ви вже четверті!.." :)

Свисток. Стрічки. Хлопавка. "А ми прішлі сюда! І вєрім в тєбя!..". Але вірили, на жаль, не всі. Так, суперник гідний фіналу. І кращі з кращих в області у команді: колишні гравці футзального "Контингенту", знайомих "Барашів", "Звягеля-750"; і сама команда за два місяці у Другій Лізі стартує. Але особисто у ФК вірив. Не знав, не передбачав, не снилося. Та хвилювався, вірив, і заряджав разом з усіма на боротьбу...

Трохи погуцавши м'яча, ініціативу у свої ноги взяв "Арсенал". Ворота бердичівлян обстрілювали часто і зі всіх позицій. Ніби й без особливої загрози. Але Тарас працював без зупину. Тому гра постійно тримала в напрузі. Бердичівляни намаглися діяти через фланги. Спочатку небезпеку вдалося створити зліва. Потужний удар з кута штрафного майданчика відбили чи то стійка, чи то воротар. А під кінець тайму вихід віч-на-віч, обігравши захисника, мав Криденцер. Та куля полетіла не в ворота, а десь аж до кутового прапорця. Не шкода, а страшно (!) в такому поєдинку тринькати такі можливості забити. "Арсенал" же до перерви відзначився єдиним справді небезпечним ударом: головою після кутового. М'яч проводжали очима і вболівальники, і воротар. На щастя, поруч зі стійкою.

На початку другої половини гри вирішили підбадьорити своїх хлопців. У хід пішли майже всі запаси: хлопавка, дим, вогонь. І не встигли фани допалити-доспівати, як Романюк відкриває рахунок! Вихід віч-на-віч, майстерно перекинутий м'яч через воротаря і  ГОООЛ! 1:0!!! І Андрій біжить святкувати до Південно-Західної Трибуни, а двоє відчайдухів біжать назустріч! :) Пісні, заряди, знову дим. А далі - усі уважно повернулися до гри. Адже розуміли: попереду цілий тайм. Розумів це і суддя з Житомира, який кожну боротьбу свистів у один бік. Не знаєте в який? :) І карточки одна за одною. Не скажу, що "вбивав" ФК "Бердичів", але те, що не давав грати, саме ГРАТИ, то правда. Але ми билися. І вистояли. Ще й могли забити не раз. Той же Володимир Криденцер не використав чергового чистого виходу. І Макарон міг віддати пас вільному нападнику, а не захиснику. І навіть удар в пусту браму воротар наздогнав на лінії.

І ось. Свисток! І щира радість бердичівлян. "МИ НАРОДЖЕНІ, ЩОБ ПЕРЕМОГТИ!" виявилися сьогодні пророчими. :) Дякувала вся команда. І не раз. І кажуть, навіть пан Демусь передавав вітання... :)

А потім - символічний келишок за свято. Ну, у Вербну Неділю можна. :) І хвилювання за наступного суперника. Добре, що Миропіль, бо ну його в спину махати в Олевськ за 250 км...

Після Сказаного. Забув додати. Заряджало до 20 чоловік. Ну, бувало й менше. А крім згаданих ще з 15 бачу вперше. І якби ж то брали участь у підтримці. А то так, чіста патусаваца. Їх щастя, що місць вільних не було. Були би послані туди...