Підтримка ФК "Бердичів"
на трибунах і поза ними

Домашня гра збірної у Харкові була чи не найдальшим виїздом за останній час. :) До поїздки підбивав багатьох фанів, і з пів-десятка мене завіряли, що поїдуть. Та в результаті катнули ми удвох з дружиною. Така собі фанатсько-романтична подорож. За чужими паспортами. :)

Дух гри вже відчули на станції імені Тараса Шевченка, де пересідали на експрес: кілька звичайних вболівальників у повній атрибутиці, наліпки черкаських і сімферопольських фанів.

І ось він - Харків! Це були мої вже другі відвідини східного мегаполісу. Але з першого я запам'ятав небагато. Тому напередодні достатньо вивчив мапу, аби не заблукати до купівлі атласу (аби-що не купую!). Перше враження - українська закінчилася у потязі. От їде експрес, де більшість розмовляє однією мовою, а потім враз - і розчинилися серед натовпу. :) Іншого й не чекав. Але приємно, що відсотків 20 харків'ян, з якими спілкувався протягом двох днів, намагалися відповідати українською.
Друге враження - це харківський метрополітен: відсутність кас, а автомати не приймають купюри більші за 5 гривень. І от всі бігають в переходах, намагаються розміняти, а продавці тільки руками розводять. Видавалося на те, що нововведення свіже і навіть місцеві від нього у шоці. :) Далі стадіон і напис на касі: "заброньовані квитки видають з 13.00". А на годиннику 8.30. Забіжу наперед. Ви будете сміятися, але о 13.30, коли приїхали до кас вдруге, у них була ... "обідня перерва". :))) Ну, я приїхав відпочивати, тому усі "свіжі враження" сприймав іронічно. Крім одного, ноги моєї половинки не такі витривалі, як мої, і в прогулянці до центру я не раз вислухав, як мене "люблять". :) А так центр симпатичний: стара забудова, клумба із 10-метровим гербом України на схилі поруч із мостом біля головного собору, Площа Конституції, британський танк часів Першої Світової на вулиці біля історичного музею, фонтан "Дзеркальний струмінь". Але найбільшою радістю було все-таки знайти свій "хостел" серед житлових "коробок" і знесилено впасти на ліжко.

Дивно було бачити, що місто не живе футболом. Пам'ятаючи Київ, Львів, то там протягом дня стрічаєш людей в атрибутиці, автівки. А тут таке враження, що всі вболівальники вмістилися в "Пузатій Хаті". :) Це підтвердилося і ввечері після гри, коли вчергове наважилися на прогулянку до центру. :) Десь разів зо п'ять на питання до нас: "Як зіграли?", і мою відповідь: "А хто грав?", жодного разу не прозвучало Збірна України...

Отримали квитки, хоча серце й тьохкало. Хлопця перед нами заставили доводити, що це його паспорт. До подружжя, тобто нас, не сіпалися (ну, Ви перечитайте перший абзац :) ). Збули зайві пропуски полтавцям, відправили зароблене власникам квитків у Франківськ. І ось вона - гра!

Не переповідатиму, таку гру бачили всі. А от на першому кордоні заставили повністю розгорнути і надпис "Бердичів" на прапорі України, і "Бердичівляни" на шалику. А далі проходили без питань. Зорієнтувалися, де поблизу найактивнішмй гурт, і фанатіли разом з усіма. Підтримка стадіону сподобалася. Тільки для чого диктор глушив перекличку фанів із центральними трибунами: "Слава Україні! - Героям Слава!", не зрозуміло. Адже в перерві він намагався сам її завести. Чи нє па сценарію?!

Наступного дня зустрів знайомого фана закарпатця, ділилися разом із ним враженнями. Далі махнули на непрацюючу канатну дорогу. Ну, те, що вона не працює, ми побачили, тільки приїхавши. :) І в найкращих традиціях ледь встигли на експрес із Харкова. :)

Приємна подорож, чудовий результат. Та й в Бердичеві не підвели! ФК "Бердичів" у дербі зіграв унічию. Гадаю, саме через останній поєдинок дехто відмінив свою подорож. ;)

Світлини з гри: