Підтримка ФК "Бердичів"
на трибунах і поза ними

 

02 липня 2011 року, 16.15

м. Радомишль, стадіон: місцевий

Глядачі: 250 чоловік

 

 

Виїзд вийшов веселим. Навіть попри поразку. Трохи поборолися з дощем (не скидали швидкості, аби встигнути) і за півтори годинки були вже в Радомишлі. Те, що в місті "нечисто", почали здогадуватися одразу. Під'їхали спитати дорогу не то у хлопця, не то у маятника (бо розрізнити з першого разу, чи то він махав нам рукою, чи то його хитало було важко). Поблукавши містом, за кілька хвилин знайшли стадіон. Команди, вірніше господарі, ще розминалися, а за п’ять хвилин "до бою" були готові і ми.

 

Обидва колективи фізкультури почали жваво. Мабуть, вирішили відразу показати, хто є хто. Ми, як лідери Чемпіонату, а господарі, чий склад на 95% збігався зі складом цьогорічного володаря Кубку області "Пресу", як переможці згаданого Кубку. Не відставали і фани. Чотири стрічки й кілька підряд зарядів мали додати снаги нашим хлопцям. Події змінювалися дуже стрімко. Небезпечно пробивав Вакула з правого кута штрафного майданчика. На місці воротар. Удар гравця господарів і Тарас Панасюк у високому стрибку переводить м’яча у поперечку й за лінію поля. Прохід лівим флангом Вакули, простріл, і Креденцер з 10 метрів (!!!) замість попасти в пусті ворота посилає шкіряного над поперечкою. Насичена атака ФК "Радомишля", удар з-за меж штрафного майданчика, рикошет, 1:0. Вихід віч-на-віч Креденцера із воротарем під гострим кутом з лівого флангу, лише кутовий. Подача з лівого флангу атаки господарів, удар головою, 2:0. Ось так. Ми їх били-били, били-били. А залітало у нашу браму. Далі про гру (після 20-тої хвилини) й розповідати не хочеться. Можна згадати лише удар Вакули, удар відчаю, як кажуть, якого той завдав під крики фанів "та бийте ж по воротам!". Решту часу бердичівляни незрозуміло вовтузилися із м’ячем.

 

Друга половина – подібна до першої. Тільки тут взагалі не було жодної активності у перші хвилини, чи якогось спланованого чи стихійного штурму. Один удар Креденцера, коли шкіряна куля просвистіла над хрестовиною воріт суперника. Натомість радомишляни могли і збільшити рахунок. Але Тарас не вперше врятував свій клуб від ще більшої ганьби, "взявши" вихід віч-на-віч.

 

Що трапилося? Моя думка: недооцінка, нереалізація своїх можливостей і, здалося, відсутність згуртованості. Наприклад, Креденцер обіграв двох, якраз добре було віддати пас на Вакулу, що забігав у штрафний, але Володимир продовжує возитися з м’ячем і двоє інших гравців суперника забирають м’яч. На справедливе зауваження тренера капітан огризається "чому не просив?!" (а повинен був?). І ще був момент, коли Креденцер не пояснив, а "визвірився" на Дмитра. Інший приклад. Так само починає "водитися" з м’ячем Лисюк-менший, втрачає його, і на зауваження тренера закриває останньому рота. За такого відношення – не допомоги, а послуги, зірковості, поділу – після ще однієї поразки ця команда розвалиться. Ми подібне проходили в розпал сезону 2007 року…

 

Ну, а веселого... Чергові місцеві "синяки". Один діставав "нашого" Майкла, але замовк після слів "та ти не біліший від нього". :) Інший, "залитий в дошку", "з туманом в очах", ледь вписався на "дев’ятці" у поворот за сантиметрів 20 від нашого авто. Інша, як їхали назад, вийшла з лісу прямо на дорогу. Склалося враження, що це якийсь День Чупакабр! :) Ну, й адмін після допінгу видавав такі штуки, що не передати. Навіть я всього не бачив. :)))

 

А зарядили на славу, і дим попалили, і гравці ФК, що сиділи поруч, не знали, чи дивитися на гру, якої не було, чи з фанами підспівувати . ;)