Підтримка ФК "Бердичів"
на трибунах і поза ними

1:0, 2:0, 3:1, 4:2 і ось 3:2. Це рахунки цьогорічних домашніх зустрічей ФК "Бердичів". Ми справді непереможні удома. Але єдина у сезоні поразка у першій грі півфіналу на виїзді перекреслила всі наші надії на Кубок області…

 

За свистком на поле традиційно полетіло 20 стрічок. І це при тому, що десятка "малих" залишилася без них. Пішли заряди і пішла гра. Під "ФК "Бердичів"! Оле-оле-оле!" Креденцер вже на 3 хв. забиває гол! Отримавши м’яча на правому фланзі, Володимир розвернувся, трохи змістився до центру і сильним ударом з-за меж штрафного майданчика поклав шкіряного у дальній куточок! Початок, кращий за який і не придумаєш. Попереду вся гра, а забити достатньо всього один гол. За кілька хвилин подача з кутового у виконанні бердичівлян. Удар і м’яч летить у дев'ятку біля самої стійки воріт. Уболівальники збиралися скидати переможно руки вгору, але воротар СК "Коростеня" справді у неймовірному стрибку якимось дивом витягує цей удар. Схопитися за голову було чому. Згодом Креденцем вийшов віч-на-віч із воротарем і збирався вже перекидати м’яча через нього, як його зупинив свисток. Це боковий розпочав махати і продовжував за кожного небезпечного моменту бердичівлян. Хоча Володимир був на 2 м ближче до центру поля за захисника. Судді судили професійно. Вони не посадили "на свисток". Але махали, коли "потрібно", і роздавали картки господарям за найменшої причини. А гості навіть за жорсткіших порушень правил залишалися "недоторканими". Це зрештою і далося взнаки – із середини першої половини гри господарі грали у меншості. А на той час рахунок вже був 1:1. Це гостям дали змогу пробити один раз за тайм у бік воріт, і м’яч від стійки залетів у ворота ФК "Бердичів". На щастя, наші футболісти не зупинялися. І хвилині на 35 ми знову вийшли уперед. Черниш прорвався лівим флангом, але його відтіснили до кутового. Він скинув м’яча назад на Малашина, останній прострілив, а все той же Креденцем у дотик з лінії пенальті поклав шкіряного у куточок. 2:1. До речі, під "ФК "Бердичів"! Оле-оле-оле!". :)

 

В перерві оцінювали, чи зможуть наші витримати додатковий час. Адже те, що ми заб'ємо третій, ніхто не сумнівався. Але сталося так, що спочатку ФК "Бердичів" пропустив. 2:2. І фани замовкли. А звичайні вболівальники (кілька десятків) потягнулися до виходу. Адже забити три м'ячі удесятьох, всі розуміли, нереально. Особисто не підтримую таку позицію. Але й можу зрозуміти. Сподівання на Кубок були дуже великі. А розчарування, що ми знову не можемо пройти півфінал, мабуть, ще більшими. Прийшовши до тями, ще трохи позаряджали. Але найбільше потішили гравці. Своїм бажанням забити у ворота суперника. Не зважаючи ні на рахунок. Не зважаючи ні на меншість. І хвилини за три до фінального свистка після чудово виконаного штрафного Креденцерем (вміє!), коли м’яч від поперечки ліг прямісінько на голову комусь із наших, бердичівляни встановили остаточний рахунок – 3:2.

 

Після гри, приємно, дякувала вся команда, і Антон Лисюк, і Володимир Креденцер. "Ми непереможні.." (с) … удома… поки … на жаль…