Підтримка ФК "Бердичів"
на трибунах і поза ними

Як тільки дізнався час і місце проведення зустрічі національної збірної із чилійцями, одразу вирішив будь-що попасти на гру. Адже це збірна! Яка ще потрібна мотивація? Як завжди буває перед подією, на яку сильно очікуєш, десь за тиждень починається легенький мандраж (пробиваєш шляхи, кошти, хто їде, що й кому привезти :) ). А в день гри я вже не знаходив собі місця! Тим паче, що остаточно так і не визначився із дорогою. Та в тому й весь прикол. Відкривається чудова перспектива подорожі навмання. Своєрідна романтика дороги. Для мене це наркотик!

 

Автостопом, машиною, потягом, машиною… крутилося в голові постійно... ще й повний робочий день до 18.00 тра відпрацювать. І тут – о дяка вищим силам! – вимальовуються справи у Житомирі. І хай там що, але стартувати умовно о 18.00 із Бердичева і в цей же час із Житомира, то дві великі різниці. Вирішивши з роботою, заїхав ще до друга переодягнутися. О цей клятий дрес-код! Як він мені сьогодні був недоречний. І о 18.50 я щасливо вскочив автостопом у Міцубіші Лансер.

 

Ось вона! Дорога, про яку я мріяв, принаймні, тиждень. Кажуть, що головне не досягнення мети, а шлях до неї. Ось так і в мене – просто люблю насолоджуватися дорогою. А тут ще й дядько психолог попався, якийсь там кандидат чи доктор наук, якщо йому вірити. Та й сам, скажу відверто, люблю пофілософствувати. Тому 1,5 годинки минули зовсім легко й непомітно.

 

А тут я вже захвилювався сильніше. На годиннику 20.20, а я тільки входжу у метро. Тому реально мій квиток, який мені взяли заздалегідь, міг зробити ноги на сектор без мене. Аби не лишитися за воротами відзвонював кожні 7-8 хвилин. І ось біля фан-магазину за 10 хв. до гри мене зустрічає "земляк" зі словами "тебе варто прибити", але вони губляться у широкій усмішці перед заготовленим заздалегідь літром "Бердичівського". :)

 

Найперше, що здивувало на стадіоні, це відсутність "шпону" як такого. На іграх такого рівня завжди в пам'яті три ряди бронежилетів. А тут "покажіть, будь-ласка, сумку". І жодного акаба, принаймні у формі, на секторах. Невже цивілізація дісталася й наших стадіонів?.. Розтягнули банери. Причому "земляк" з Франківська банери "Холодний Яр" і "Кубань". Щоб усі боялись, щоб не насміхались! :) І ось він –довгоочікуваний сектор. Траплявся різнобій, відчувалося, що "Вдруг, как в сказке…" заводять, напевно, кияни, "Ленту" - львів'яни, а мелодійний нон-стоп "Селезньов, Селезньов" - точно дніпряни. Але, коли заряджає кількасот чоловік (на око не менше 500), – це СИЛА! Це те, чого, на жаль, не вистачає в Бердичеві. Гра збірної тішила око. Моменти виникали один за одним. А тому й підтримка йшла весело. Виділилося кілька активних заряджаючих, які постійно "тягнули" за собою сектор. І тут – момент істини. Штрафний для українців в метрі від лінії штрафної. Всі чомусь замовкли. І не те, щоб спонтанно, та в цю мить інакшого й не вигадаєш, заводжу "ТРЕБА" – з десяток навколо відповіли "ГОЛ!" (а в споук-менів вираз "ху із ?"), вдруге – вже півсектора, а далі, як по маслу. І після "Боже! Дай нам гол!" - я сам не повірив – о-хо-хо! – Україна забиває зі штрафного ГОЛ! Що робилося на секторі – треба відчувати. Ми самі випросили цей гол і приємно, що в ньому, вірю, є й часточка Бердичева. :)

 

Після футболу до потягу дві години минули у приємних розмовах і жартах з усіма, хто траплявся на шляху: перехожі; якийсь фан з Горлівки, схожий і за будовою тіла і за складом розуму на відомого динамівського Парамона; і продавці; і касири з провідником. Згадав! Нас ще хотіли з кафе "попросити". Ха! Охоронцем лякали. Бо вони, бачте, зачиняються. А дідька! Ми їм розказали про права/обов’язки. Потім рюкзак за нами носили і ввічливо так запитували: "Скажіть, будь-ласка, скільки Вам ще хвилин дати? Ми дуже хочемо додому". :) Ну, ми теж люди. Довго не затримувалися…

 

І ось знайомий запах потягу, смердючий плацкартний вагон, скоцюрблена від "легкої прохолоди" поза. Але для мене – це романтика. Це мій наркотик. Ні, не запах шкарпеток. :) А дорога. Як кажуть, сам процес…

 

 

І для скептиків: 50 гривень квиток, 20 – дорога, ще й на пиво з коньяком лишилося. Тому в сотку вкластися більш, ніж реально. Головне – БАЖАННЯ!