Підтримка ФК "Бердичів"
на трибунах і поза ними

 

 

25 вересня 2010 року, 16.00

м. Бердичів, стадіон "Шкіряник"

Глядачі: 160 чоловік

 

 

 

 

Навіть не знаю з чого почати. Просто приємно. :) Справді. От питають, що таке "щастя"? А ось перемогла твоя команда, вперше в Чемпіонаті (бо перемоги над "Пресом", то омана), і ти щасливий досі. Тихо, спокійно і ... щасливий. :)

 

 

Можна багато говорити про стосунки, статистику. Та до біса ту статистику! Житомир! Наш суперник - Житомир. І більше нічого не потрібно говорити далі... Бердичівляни почали, на диво, впевнено, але як і належить господарям. І вже хвилині на дев'ятій Володимир Криденцер з-за меж штрафного майданчика поцілив у дальню сімку! 1:0! Шана Володимиру! Не відаю: досі з травмою чи без неї, знаючи безнадійне турнірне становище, але він вийшов на поле і "потягнув" за собою команду. Продовжували бердичівляни "вести" гру й надалі. В першій половині були і удари, і небезпечні штрафні. Та, на жаль, лише "на жаль"...

 

 

Друга половина розпочалася жахливо. Поганявши трохи шкіряного, бердичівляни вчергове у сезоні відчули не "холодний душ", ні, а ляпас по обличчю і власному "Я". Бо інакше і м'якше тут не висловитися. Як можна охарактеризувати ситуацію, коли двоє захисників і воротар "прощолкали" простенький низенький простріл і дозволили, відверто, занести м'яча у ворота? 1:1. Рудик каже: "Це все..." Руля заперечує: "Ще є час". І я, можете й не вірити, будь-ласка, але був ВПЕВНЕНИЙ, що це не все. От була "чутка". І хвилин за п'ять бердичівляни пробивають штрафний ледь не від центральної лінії. Навіс, удар самотнього (!) гравця ФК "Бердичів", воротар відбиває, здається, на нього ж. І Сергій Данилевич не сильно, не Дай Боже (!) схибити з метра, відправляє шкіряного у сітку... Далі три крапки... :) Раділи. Не вірили. Але тішилися. І знову не вірилося.

 

 

Після цього підтримка пішла без зупину. Не знаю, як там заряджали до мене. Але за півгодини я "нахапався" позитиву за край. Проснулося давно пригнічене, але жевріюче почуття гордості за місто, за клуб. І хай нас була десятка, та всі викладалися за двох. Це те, чого нам не вистачало... СК "Легіон" кинувся відіграватися, а ми його освистувати. Пробиваючи один зі штрафних, гравець з Мальованки показав нам великий палець до гори. Мов, вірно, вболіваєте. Після того, як він запустив кулю "по горобцях", подякували і ми, мов вірно б'єш. :) Зрозуміло, що з'явився простір для контратак. І, це сталося (!), бердичівляни реалізували одну із них. Подгорський протягнув шкіряного через півполя, увійшов у штрафний майданчик з правого флангу, зблизився із воротарем, але не пробив (і Слава Богам!), а віддав вивірену передачу в район одинадцяти метрів, звідки Руслан Стукал просто розстріляв браму суперника! Удар, погравшись об поперечку і газон, таки завершився взяттям воріт! 3:1! Раділи трибуни, але як раділи гравці, ЯК радів Руслан - і хай це буде заїждженим висловом - та це варто і потрібно було бачити. На колінах дякував Небесам і готовий був цілувати Землю...

 

 

Ця мить зняла і у сто разів перекрила увесь негатив сезону. Особисто для мене. Побачити, ЩО означає ЦЕЙ ГОЛ, ЦЯ ПЕРЕМОГА для гравців, напевно, більше й непотрібно... Сьогодні я щасливий... :) Така очікувана і несподівана ... Перемога...