Підтримка ФК "Бердичів"
на трибунах і поза ними

 

11 вересня 2010 року, 16.00

смт. Ємільчине, місцевий стадіон

Глядачі: 160 чоловік

 

 

 

Маючи час і натхнення, виїзд для двох фанів ФК "Бердичів" розпочався о 5.00 год. ранку. Сонні (дехто взагалі не лягав із вечірньої зміни, аби не проспати), але в передчутті нових вражень і пригод. Зі знайомими дісталися Коростеня. Провівши невеличку екскурсію містом для того, хто був у ньому вперше, о 9.00 "собакою" вирушили майже на Ємільчине. І ось 10.00 год. ранку, і ми – в Яблунці. Якщо вірити мапі, то в 25 км від Ємільчиного. Їхати автобусом, аби за 5 з половиною год. до поєдинку бути на місці, вирішили недоречно. А тому до траси (якихось 7 км) пішли пішки. З половини машин, що іноді пролітали туди-сюди, були міліцейські чи з міліціонерами всередині. Навіть не знаю, з чим це пов’язано, але виглядало доволі дивно. А взагалі мальовничі краєвиди і грушки-дички на узбіччі тішили око й шлунок. Перед Сімаківкою на березі невеличкого ставочка поснідали і трохи відпочили. До речі про саму Сімаківку, через яку проходить згадана траса Коростень-Новоград-Волинський. Я би її переназвав на Гарбузівку. :) Бо стільки куп і гір цього калорійного продукту я ще не бачив, або дуже давно. Звідси до Степанівни під'їхали на "хлібній" машині. Далі знову пішки, намагаючись спинити хоча б якесь авто. Знову вантажівка. Але яка різниця – їдемо ж! І ось, витративши 8 годин і 6 гривень, ми в Ємільчиному!

 

Спочатку світлина на пам'ять на фоні в'їзду у селище. Потім в першу чергу знайшли автовокзал і стадіон, разом провели і невеличку екскурсію. До речі, все знаходиться навіть дуже зручно: в центрі в 5 хв. ходьби один від одного. І, розташувавшись у барі навпроти входу до стадіону, за розмовами про футбол і не тільки, стали чекати на гру. До речі, інспектор від ЖОФФ засідав тут же. І ще кілька знайомих облич. Можливо, футболістів ФК "Бараші", але невпевнений. Хвилин за 40 до гри підтягнулися ще троє S.W.S.-івців, які діставалися сюди маршрутками через Житомир. Думки щодо майбутньої підтримки розділилися. Дехто вважав, що наші гравці не заслуговують на таку. І треба подивитися, як вони гратимуть. Інші навпаки переконували, що, подолавши такий шлях, провести матч мовчки і невиразно, як останні, зовсім недоречно…

 

Про нашу присутність на стадіоні сповістила дуже маленька, та не дуже тиха "хлопавка". І одразу почалися заряди. Розмови про підтримку-непідтримку не згадувалися і всі викладалися на повну. Не підводили і гравці. І хоча ініціативу у свої ноги взяли господарі, але до серйозних загроз не доходило. Лише одного разу Тарас у чудовому стрибку перевів м’яча на кутовий, а згодом гравець ФК "Бараші" головою на добиванні не влучив у пусті ворота. А загалом бердичівляни вміло захищалися. Тільки от із наступальними діями у них не все складалося. Десь в середині першої половини Панасюк – не вперше у цьому сезоні – заробляє пенальті. При необов’язковому виході на краю штрафного майданчика Тарас зіграв ногою і в м’яч, і зачепив ногу суперника. Вважаю епізод суперечливим, можна було і не давати пенальті, але й підстави формальні у судді теж були. Після пропущеного голу додали в атаці гості. Гарний прохід вдався Мкртчану, який обіграв двох захисників і мав би пробивати по брамі, але чомусь почав далі возитися із м’ячем, поки його не "накрили".

 

В перерві підійшов slem. Було приємно нарешті познайомитися! ;) Трохи поспілкувалися, похвалив наш ФК. Ніби грають краще, як тиждень назад СК "Легіон". Дякую звичайно. Тільки житомиряни здобувають хоч якийсь результат, а нам ніби наврочено…

 

Друга половина була не менш цікавою і на трибунах, і на полі. Футболісти з Бердичева почувалися все більш впевненими. Постійно контролювали м’яч, але крім навісів, які ставали легкою здобиччю Вазона, нічого більш не могли створити. В середині тайму бердичівляни виходили на доволі гарні позиції і завдали не один сильний удар. Тільки всі вони, на жаль, блокувалися і до цілі не долітали. Здавалося, наші мають вимучити той довгоочікуваний гол у ворота ФК "Бараші". І ось вона – гарна можливість. Удар Данилевича у бік воріт, м’яч потрапляє у руку захисника. Штрафний! Та й ще в метрі від лінії штрафного майданчика! Цього чекали і на мить зупинилися усі бердичівляни. Але свисток арбітра мовчить. М’яч підхоплюють господарі проводять стрімку контратаку і "вбивають" інтригу зустрічі. 0:2. За кілька хвилин кутовий і – 0:3. Ще хвилина і свисток про закінчення гри…

 

За підтримку дякувала уся команда. А вона була на найвищому рівні! Лише в другій половині гри була невеличка перерва, аби зробити кілька світлин. Решта часу – заряди без зупину. Навіть експромтом пішло куплетів з чотири "Їхали козаки…". І звичайно нон-стоп останніх хвилин десять. Сам не вірив, звідки ті сили взялися. Дякували і ми команді за бажання. Знову програли, рахунок не по грі, але билися хлопці усі 90 хвилин. Можливо, це ми своїм шаленством їх підганяли. За словами очевидців, якби наші так грали, як сьогодні, у Коростені, то ми б там не програли… А підтримка, вважаю, найкраща у сезоні. Особливо, по самовіддачі…