Підтримка ФК "Бердичів"
на трибунах і поза ними

 

27 вересня 2008 року, 16.00

м. Коростень, стадіон "Локомотив”

Глядачі: 75 чоловік

 

ФК "Бердичів”: 1. Ілля Гончаров; 17. Віктор Карабан; 4. Олександр Іващенко; 2. Констянтин Мороз (16. Дмитро Кругліков); 3. Віталій Лобанчук; 11. Іван Самсонюк (15. Юрій Антонюк); 12. Віталій Тараба; 20. Ярослав Блоцький; 5. Ігор Шумило (к); 7. Ярослав Грабець (14. Максим Кармазін); 8. Віталій Подгорський.

Запасні: 19. Денис Редич; 18. Ярослав Козлюк.

 

Голи: 2 хв. – Ілля Гончаров, 90 хв.

 

На виїзд чекали з нетерпінням. По-перше, це той, на який випав вибір. Адже ФК «Бердичів» двічі поспіль гратиме у Коростені, наступної суботи, до речі, із «Хіммашем» (два підряд, самі розумієте, б’є по кишені). А по-друге, додали цікавості деякі коростенські «інтернет-бійці», які обіцяли показати бердичівським фанам «хто є хто». Ну, що ж, нас двічі «просити» не треба, поїдемо, «побачимо». Підготовка розпочалася за два тижні. В інтернеті повна мовчанка про будь-який рух на Коростень, а в житті – збір «великих і малих» фанів, наведення довідок у коростенських («динамівських») та вінницьких фанатів. Бажаючих спочатку було на повний бус. За день до матчу уже залишалася десятка. Проте виїхало семеро. «В бой идут одни старики». Ось так: малою кількістю, але «старим» складом, відчайдушно та сміливо ми вирушили у пошуках пригод. Скажу одразу: «зустріли» нас, як і в Житомирі, чому ми аж зовсім не здивувалися. Та залишмо їх біля їхніх компів, хай собі бавляться…

 

Коростень нас зустрів Святом дерунів, що для зголоднілих в дорозі фанів було дуже доречно. Вище я недарма виділив коростенських «динамівських» фанів. Із ними у деяких бердичівлян спільна «історія» вболівання за київське «Динамо», і не раз доводилося стояти пліч-о-пліч «в бою». Тому більш як півтори години до гри ми проводили час у їх колі. Як, зокрема, і на інших виїздах на ФК «Коростень». А він – час – у бесідах під безкоштовну дегустаційну горілку і смачні дерунчики промайнув миттєво. Взагалі гарне свято організували у Коростені: із виставкою плакатів на тему любові українців до дерунів, загальною трапезою «на природі», кульки для дітей, фонтанчик діючий, сонячна погода (теж, мабуть, «замовили» J ). Тільки ціна: гривня за штучку деруна, трохи «кусалася». Та справжніх хулзів не спиняли жодні цінові перепони. Вони їх «обходили». J Не те, щоб в Бердичеві не проводили подібних свят, але вкрай рідко. Принаймні, ті, хто «не вживає», приємно та з користю провели цю годинку…

На стадіоні зустрілися із тими, хто добирався «громадським транспортом». Вони доїхали без пригод. А тому спокійно почали ладнуватися до гри. Глядачів перед матчем взагалі десятка була. Потім трохи підтягнулися, та все-одно разом з нами навіть до сотні не дотягували. Після останніх виїздів це виглядало трохи дивно. О, ще! Не було і наших «мегафулюганів». Забув, вони ж перед компом бавляться…

 

Гра розпочалася запуском бердичівських стрічок та … голом у наші ворота. Так швидко «отримати» ми не сподівалися. Та нам не звикати. І з переважаючою приреченістю в душі та маленькою надією у серці почали підтримувати наших футболістів та лихословити «рідне» керівництво клубу. Та про це згодом. Наші футболісти теж виглядали приречено. Що не атака, то провал в обороні. В перші хвилини ми могли пропустити ще не один гол. Наприклад, після подачі з лівого флангу нападник господарів метрів з трьох пробив вище воріт. Було два суперечливих моменти, на думку коростенців, щодо не призначення пенальті у ворота ФК «Бердичів». У першому випадку наш гравець зіграв у м’яч, хоча гравець ФК «Коростеня» і корчився на полі. За другий нічого не скажу, він був в іншому кінці штрафного майданчика і ще більш суперечливим: м’яч змінив траєкторію, отже бердичівлянин по ньому попав, але і контакт із суперником теж був. Суддя прийняв своє рішення. А коростенці у відповідь відверто «поламали» юного Грабця, коли той уже встиг позбутися м’яча. Далі гра трохи заспокоїлася. І перемістилася ближче до центру. Непоганий навіс організували гості з лівого флангу. Та гідного продовження не було. Дуже класно, на замасі, Самсонюк обіграв захисника на правому фланзі, увійшов у штрафний майданчик, але проґавив момент подачі, пішов обігравати другого гравця і згубив м’яча. Чудова можливість для гострої атаки була втрачена.

 

Друга половина зустрічі запам’яталася гарматним ударом Іващенка зі штрафного метрів з 35. Удар – поперечка! Та він був на стільки потужним, що м’яч завис над ворітьми метрів на 15 у висоту, якщо не більше, і опустився на сітку із зовнішнього боку. За відсутності вдалих проходів до воріт господарів гості намагалися використати із користю кожен «стандарт». Після них і виникала найбільша небезпека. Один із кутових завершувався серії ударів з 5-7 метрів від лінії воріт, та на заваді шкіряному постійно з’являлися захисники. В одному із моментів Блоцький вийшов на одного захисника, та майстерності, аби обіграти його, Ярославу не вистачило. Також міг ФК «Коростень» і збільшити перевагу, та Ілля Гончаров помилок не допускав, ловлячи все, що летіло у ворота, навіть зблизька. В одному із епізодів гри гравець господарів пробивав навіть у падінні через себе. М’яч пройшов в півметрі над поперечкою. Гра добігала свого кінця, здавалося, що все так і завершиться. Не дочекавшись голу, бердичівські фани разом з коростенцями під спів гімну України спалили останні три «вогники». Та гравці не здавалися. Останній кутовий, воротар бердичівлян Ілля Гончаров лишає свої браму і стрімголов мчить у чужий штрафний майданчик. Подача, удар Іллі і – О диво! – м’яч у воротях – ГООООООООООООЛ! На останніх секундах гри! А далі спільна купа-мала з гравців і фанів, взаємні привітання і репліка від Амбала: «Що ти робиш у воротах?! Грай!» На святкування успіху фани віддали вже останні сили своїх горлянок. Щира вдячність гравцям, що вони не здалися, що билися попри все і здобули такий бажаний і давно омріяний пункт у турнірну таблицю…

 

А далі настала черга керівництва. Зневірившись у всіляких там «перевірках», але з болем дивлячись, як «загинається» рідний клуб, фани вирішили діяти жорсткіше. Вони перекрили вихід із стадіону і майже годину не випускали «клубний» бус. Проте змусити «президента» клубу та тренера написати заяву на звільнення не вдалося, поки-що. Як і змусити «начальника» команди привселюдно вибачитися перед фанами за «факи» в їх адресу. Зате вдалося почути кілька цікавих реплік. Підтвердилися чутки, що Борецького постійно переслідує привид п. Лащука та що саме він – привид – є причиною усіх невдач та фінансових махінацій. Почули також від «президента»: «Я – це клуб! І клуб – це я!» Така заява свідчить про те, що йому начхати на всіх і вся та що він впевнений у своєму «царюванні» до кінця, мабуть, його віку. Проте прозвучала і цікава обмовка чи так, про очі, що з наступного сезону буде новий президент. А так купа лихословства і погроз у сторону фанів про звільнення з робіт. Хотів би пану «президенту» порадити переглянути на нашому сайті результати голосування, що триває не перший місяць, зняти «рожеві окуляри» і подивитися в чому справжня причина невдач ФК «Бердичів».

 

В цій ситуації прикро лише те, що «заручниками» виступили і гравці, які знаходилися в автобусі. Знаю, що дехто з них, зокрема, молодші читають нашу сторінку, тому хотів би звернутися до них, аби пояснили й інших своїм партнерам ситуацію, що склалася. У нас, фанів, немає жодних претензій до Вас. Ви граєте у силу своїх можливостей і тих умов, які Вам створюють. В цьому поєдинку Ви продемонстрували справжнє бажання грати. Але Ви також і повинні розуміти, хто довів клуб до такого ганебного становища. А також те, з нинішнім керівництвом перспектив у Футбольного клубу «Бердичів» немає. Ви самі бачите, що після висвітлення проблем клубу у пресі та телебаченні нічого не змінилося. Це і змусило діяти нас таким чином. Тому сподіваємося на Ваше розуміння.

 

Після Сказаного.

1. Команду на виїзді активно підтримувало 7 фанів ФК «Бердичів» та ще стільки ж коростенців.

2. Фанами було підготовлено до гри останні три «вогники».

3. ФК «Бердичів» перервав «рекордну» серію у дев’ять поразок поспіль.

4. «Керівництво» клубу заборонило гравцям дякувати за підтримку фанам. Тому оплески звучали від половини футболістів – тих, хто не чув «наказу» чи не послухав його.