Підтримка ФК "Бердичів"
на трибунах і поза ними

 

 

м. Бердичів, стадіон „Прогрес”

14 жовтня 2006 року, 14.00

Глядачі: 550

 

Головний суддя: Бондар Олександр, судді: Паперович Юрій, Божко Денис (усі - Хмельницький).

Делегат Житомирської обласної федерації футболу України: Журба Валентин Григорович (Житомир).

 

ФК „Бердичів”: № 1 Мазяр Юрій, № 2 Барчук Сергій, № 4 Іващенко Олександр, № 13 Дейнега Олексій, № 20 Лелюк Дмитро, № 7 Заводян Андрій, № 10 Зеленцов Ігор (к), № 6 Рябцев Денис, № 19 Грошев Олександр, № 5 Шумило Ігор, № 9 Бесараб Олександр.

Запасні: № 12 Іськов Сергій, № 3 Карабан Віктор, № 8 Козлюк Андрій, № 18 Чорний Юрій, № 11 Левчук Михайло, № 14 Чернюк Михайло.

Тренери: Слободенюк Володимир Миколайович, Гуменюк Анатолій Олександрович. Президент клубу: Борецький Володимир Іванович.

„Хіммаш”: № 1 Вознюк Сергій, № 18 Головко Олександр, № 13 Соболевський Руслан, № 26 Колесник Юрій, № 6 Остапчук Олександр, № 8 Виговський Юрій, № 17 Войтович Михайло, № 10 Денисюк Андрій (к), № 3 Горбаченко Дмитро, № 2 Чорний Віктор, № 15 Доманський Анатолій.

На заміну виходили: № 5 Литвиненко Павло, № 9 Доронін Олександр, № 14 Демитрович Олексій, № 4 Барановський Сергій, № 27 Бутханов Борис, № 20 Черниш Андрій. Запасний: № 22 Медина Володимир.

Тренер: Довгалюк Анатолій Павлович.

Президент: Хошаба Ігор Юрійович.

 

До нас їде ... чемпіон! Які ще потрібні слова, аби представити сьогоднішній матч? Жодних. Отже, довгоочікувана зустріч: ФК „Бердичів” – ФК „Хіммаш” (Коростень).

 

Чудовий теплий сонячний осінній день. У Бердичеві – триразовий чемпіон останніх років. Прекрасний привід, щоб заповнити трибуни стадіону „Прогрес” і по вболівати за своїх хлопців. Саме так і сталося. Уперше в цьому сезоні глядацька футбольна аудиторія перевершила позначку у п’ятсот. Це справді вражаюче, коли достатньо заповнена не тільки північна, а й південна трибуни.

Матч розпочався із атак господарів поля, які одразу вирішили взяти ініціативу у свої ноги. Проте суттєвих результатів досягнути їм не вдалося. Кілька поданих кутових, кілька ударів, що не становили великої загрози для воротаря гостей – Сергія Вознюка. Оце й усе. Хоча в бажанні та в боротьбі за м’яч наші футболісти перевершили і суперників, і самих себе у попередніх матчах. Проте чи хвилювання, чи майстерність коростенців, а можливо все разом, заважали вдалому завершенню комбінаційних дій бердичівлян. На тривалий тиск на ворота „Хіммашу” господарів не вистачило, і поступово гра перемістилася у центр поля. Почали з’являтися і моменти біля воріт Юрія Мазяра. Але справжня небезпека виникала лише в тих випадках, коли Юрій не міг зафіксувати м’яча або відбивав його перед собою. Заради справедливості необхідно зазначити, що цьому в значній мірі сприяв і жахливий стан газону, мабуть, найгірший в сезоні у порівнянні із іншими зіграними матчами: відсутність трав’яного покриття на значній його частині, що збільшувало кількість і так наявних ям, засипані піском (!) воротарські майданчики та райони пробиття одинадцятиметрових. На такому полі ще можна зіграти із друзями увечері після роботи. Але аж ніяк не у Вищій Лізі Чемпіонату області!

В цей час бердичівляни взялися за удари із дальньої відстані. Та Грошев, Заводян та інші запускали шкіряного занадто високо й неточно. Найнебезпечнішими були удар капітана Ігоря Зеленцов та Ігоря Шумила. Зеленцов отримав м’яч перед лінією штрафного майданчика, спробував у нього увійти, однак шлях йому перегородили одразу два захисники. Ігор різко розвернувся, змістився ліворуч і потужно пробив ... над поперечиною. Лише сантиметрів сорок розділяли видих розчарування на трибунах від можливого радісного сплеску емоцій. Свій фірмовий удар з-за меж штрафного показава і найкращий бомбардир бердичівлян Ігор Шумило. Однак Вознюк карколомному стрибку „витягнув” з кута цей „мертвий м’яч”...

 

Друга половина матчу знову розпочалася з атак господарів, які фактично закрили гостей на їх частині поля до кінця зустрічі, лише зрідка даючи змогу перейти центральну лінію. Найбільш небезпечними були стандарти у виконанні бердичівлян. Ворота „Хіммашу” обстрілювалися зі штрафних із флангів, і по центру воріт. Проте м’яч по зрадницьки рикошетив від поля, від гравців і постійно опинявся або в руках Сергія Вознюка, або вперто обминав сітку воріт. Одним із найбезпечніших моментів була серія кутових, коли ворота коростенців розстрілювалися з кількох метрів, проте м’яч оминав у лічених сантиметрах то стійку, то хрестовину воріт. А вирішальним могло бути пробиття призначеного за грубе порушення пенальті. Біля м’яча Ігор Шумило ... трибуни завмерли ... пальці тримають „зведений курок” на файєрі ... горло готове до сплеску радості і щастя ... розбіг, удар – о, ні! Не може бути! Як?! Невже це правда?! Так, стійка ... усього-на-всього. Але Бердичів бажав перемоги. Тому й підганяв своїх улюбленців, не зважаючи на всі невдачі у цьому матчі. Проте рахунок так і залишився незмінним. А що так звані чемпіони? Тільки декілька раз їм вдавалося провести щось схоже на осмислені контратаки. Але на висоті був Юра Мазяр, який огріхів першого тайму вже не допускав. А раз за бердичівлян зіграла поперечка. Хоча удар цей був із розряду тих, що на удачу. Ось і все. Чемпіон відверто розчарував. Його взагалі на полі у цей день не було. „Хіммаш” пробемострував гру, яка нічим не відрізнялася від гри тритижневої давнини тут же житомирського „Легіона”: беззубої і на відбій. А скільки вони валялися на полі: піжони і симулянти! А на заміну вийшли, мабуть, усі, крім запасного воротаря. Невже Регламентом не передбачені відповідні обмеження?! Гра ФК „Коростень”, „Дорожника” та „Лівіс-Арсеналу” справила набагато більше приємних вражень. Ну, що ж, залишилося три тури і чотири пункти відставання ФК „Бердичів” від „Хіммашу”. Чи можна ще на щось сподіватися? Нехай кожен зробить свої висновки. Власну думку я висловив.