Підтримка ФК "Бердичів"
на трибунах і поза ними

 

24 травня 2008 року, 16.00

с. Лєніне Радомишльського району, стадіон ім. Лєніна

Глядачі: 220 чоловік

 

Суддя: Невинний (смт. Чуднів)

 

ФК «Бердичів»: 1. Сергій Іськов – 2. Юрій Денисенко, 3. Дмитро Худинець (19. Дмитро Кругліков), 14. Сергій Перегуда, 6. Акоб Аветисян – 15. Олександр Бондар, 5. Ігор Шумило (К), 8. Віталій Подгорський, 9. Михайло Левчук – 19. Павло Паршин, 20. Ярослав Блоцький (7. Ярослав Грабець). Запасні: 1. Ілля Гончаров, 11. Іван Самсонюк, 10. Сергій Маракулін, 18. Максим Кармазін.

 

Голи: 55 хв., 90+3 хв.

 

Попередження: Михайло Левчук. Вилучення: Піхоцький («Прес»), 77 хв.

 

Перший виїзд. Домовилися за тиждень з одними, в декого «зірвалося», поїхали з іншими. Приємно, адже було б чим, то зібрали б і більший «склад». Дорога, музика, жарти, останні футбольні новини. Чудові відчуття! Радомишль відверто не вразив. Почитавши напередодні в неті його історію і сучасність, чекав більшого. Давнє місто, але нині сірувате та бідненьке. Єдина сучасна будівля – це пивзавод. Якщо відверто, куди Бердичеву братися. Це не стосується порівняння якості самих напоїв. Та на цьому цивілізація, як кажуть, і закінчилася. А далі … лісом, полем і бруківкою, яка клалася, мабуть, років сто назад. І так 7 км! Якби не така жахлива дорога, то якраз би встигали на початок. Хоча й так, зціпивши зуби, не шкодував залізного друга на вибоїнах. А так приїхали із десятихвилинним запізненням…

 

Не встигли розтягнути банери, як ледве не стали свідками голу в наші ворота. Це житомирянин Шуневич (№ 9), прийнявши у штрафному майданчику м’яча на груди спиною до воріт, до того ж його «тримав» захисник Сергій Перегуда, з розвороту з лівої струсонув поперечку наших воріт. Хууу… Пронесло. Господарі виглядали впевненими, діяли, як правило, через фланги, а їх атаки майже завжди доходили до логічного завершення – себто ударів. Одразу, згадався коментар oks’а про силу цієї команди. А їх дев’ятка – це взагалі половина команди. Бердичівляни намагалися нав’язати супернику боротьбу в центрі поля і звідси вже шукати шляхи до його воріт. Але в нас майже не били по воротах! А без ударів по воротах нема і голів. Так, намагалися комбінувати, подали кілька кутових, але з цього мало що виходило. Між діями гравців відчувалося певне непорозуміння, в результаті – занадто багато неточних передач. Особливо, грішив цим 17-річний захисник Акоб Аветисян, який замінив Віктора Карабана, що зазнав ушкодження в минулому матчі. Хлопець викладався і не боявся йти в боротьбу, але над точним пасом ще працювати і працювати. Чи не найбезпечніший момент бердичівляни створили після кутового. Мяч опинився у Левчука, який знаходився боком до воріт в метрах чотирьох. Але замість того, щоб відкинути м’яч назад, де поруч перебували двоє (!) вільних партнерів, він вирішив «викрутитися» із під опіки захисника і пробити самому. Як Ви вже здогадалися, загроза голу господарів оминула. Самі ж вони продовжували атакувати. В одній із атак нападник «Пресу» увірвався в штрафний бердичівлян і потужним ударом струсонув задню стійку воріт. Якби попав у ворота, невідомо, чи зумів би Сергій Іськов зреагувати на такий сильний удар.

 

В перерві почалося знайомство місцевих із бердичівськими фанами, а фанів із місцевим пивом. Варто відзначити, що коли ми приїхали, стадіон був тихим і мирним. Та вже після перших «зарядів» фанів в нашу адресу, як і на кожному виїзді, лунали погрози, а сам стадіон «завівся» і почав потроху гудіти і до завершення поєдинку місцеві вболівальники намагалися підтримувати шумовий ефект без зупинки. Якщо відверто, двісті чоловік так емоційно підтримували свою команду, як ні на одному із бачених мною стадіонів області, в тому числі і у нас в Бердичеві. В хід ішли «нада гол», «леніно», «Бердичів додому» (а ми і не збиралися затримуватися :) ) та навіть «оле-оле» після забитих голів. Здібні учні, ці «комсомолці». :)

 

Другу половину зустрічі бердичівляни почали дещо активніше. Адже ми приїхали за перемогою! Та в одній з атак помилка 19 номера гостей Дмитра Круглікова, призвела до стрімкої контратаки господарів. Промчавши правим флангом пів поля і оббігши двох бердичівлян, які вирішили його не збивати, гравець «Пресу» увірвався у карну зону з правого флангу і прострілив вздовж лінії воротарського майданчика, де його партнер фактично заніс м’яч у ворота. Ось так: 0:1 не нашу користь. Бердичівлянам потрібно було відігруватися. І вони мали такі можливості. Бачачи, що неможливо підступитися до воріт суперника ближче, досвідчений Павло Паршин пробив здалеку метрів з 23 – поперечка! Подача кутового – і воротар господарів лиш поглядом проводить м’яча повз ліву від себе стійку. Ще одна подача кутового – і троє (!) бердичівлян в трьох метрах від воріт не можуть не те, щоб пробити, а штовхнути шкіряну кулю в бік воріт. Штрафний по центру воріт в тих же метрах 23, і знову Павло Паршин знову попадає у поперечку! Та ще й як! М’яч ударяється в сантиметрах від лінії воріт, зависає над брамою, але на добиванні бердичівлянам заважають зіграти і захисники, і воротар. В результаті – лиш кутовий. Та не менш небезпечно атакували і «пресівці». Адже для його стрімких нападників, які і без того чудово «проходили» гравців-гостей, з’явився вільний простір. Їх удари були доволі частими і точними. Не менше половини приходилося у рамку воріт. В одному із епізодів Іськов у неймовірному стрибку витягнув м’яча з під поперечини. В іншому, «пресівець» по центру воріт змістився вбік, звільнившись таким чином від захисника, і пробив поруч із стійкою. Якби попав, Сергій на цей м’яч не встигав. Далі стрімка атака лівим флангом, Іськов виходить на перехоплення, та «пресівець» встигає пробити, м’яч котиться здавалося у ворота, місцеві вже кричать гол, та наше щастя м’яч в сантиметрах від дальньої стійки виходить за межі поля. За футбольною традицією господарі довго валялися на полі при найменшому зіткненні. А наприкінці зустрічі, коли кожен вболівальник вважав за свій обов’язок спитати у судді, котра година :) , господарі врешті-решт відзначилися удруге. Знову стрімка атака лівим флангом, вихід Іськова, та на цей раз гравець «Пресу» був точним – 0:2 не нашу користь. І одразу, як тільки розвели м’яча у центрі поля, пролунав свисток про закінчення цієї напруженої і видовищної гри.

 

Як сказав один з місцевих вболівальників, «Прес» переважав ФК «Бердичів» десь 55% на 45%. І я з ним згоден. Наші суперники виглядали краще, особливо сподобалися їх вдалі комбінаційні дії. І моменти, які вони мали, реалізували. Ми свої, на жаль, ні. Можна говорити, що не було трьох гравців основи: в попередньому матчі зазнали ушкодження захисник Віктор Карабан, наш житомирський легіонер Василишин та юний воротар Ілля Гончаров. Але Чемпіонат – це не одна гра, і навіть не дві. І такий фактор, як вибуття деяких гравців чи через травми, чи через картки, потрібно враховувати і передбачати. Активно і загалом надійно діяли досвідчені Шумило, Денисенко, іноді вдавалася гра Левчуку, Подгорському. Але юні недавні гравці ДЮСШ поки до них не дотягуються, хоча в бажанні їм не відмовиш. Але загалом у «Преса» вдома можна і необхідно вигравати…

 

Після Сказаного.

1. Команду на виїзді підтримували 5 фанів.

2. Воротар у «Преса» аж із … Одеси. І яким вітром його туди занесло?

3. Не менше четверо гравців «Пресу» грали без номерів на футболках. Кому картки давати?

4. Сподобався досить симпатичний стадіончик: загалом рівне поле, без бігових доріжок, вболівальники – в двох метрах від гравців. Англія. Друга Ліга. :)

5. Подякувати за підтримку до фанів підійшли тільки Шумило, Грабець і Бондар. Можна відмітити ще Іськова, який зробив це йдучи з поля. Інші і «оком не моргнули».